Пожежа згасла, однак Дмитрик з Женькою зрозуміли, що опинилися у міжчассі. Діти блукали старовинними вулицями і зрештою натрапили на годинникову майстерню. На ґанку стояв Майстр Часу у чарівному плащі з годинниками замість ґудзиків.
– Я допоможу вам повернутися у свій час, якщо розгадаєте таємний код чарівних годинників, – мовив Майстр.
– Який код? Так можна відгадувати цілий вік… – розгубились діти.
В цю мить із наплічника Дмитрика почулося «МНЯВ!» і звідти визирнув Булька.
– Так! – вигукнув Майстер Часу. – Це і є таємний код!
Стрілки на його ґудзиках-годинниках закрутилися і завмерли на цифрах 2 – 0 – 1 – 2.
Дітей, Бульку, його кицю-подружку – всіх підхопив шалений вихор і поніс додому. З ними разом вирушив улюблений учень Майстра Часу – дресирований кажан на ім’я Лилик, що мріяв про мандрівку у «майбутнє»!
