Підземні лабіринти Еґґерів
– Нова партія полонених прибула у Підземелля Вашої Себелюбної Величності, Володарю Еґґе!
Військовий Радник на ім’я Расті підлесливо чекав відповіді найголовнішого з усіх Еґґерів. Не дарма Расті мав прізвисько Іржавий – його голос був насправді дратівливий, ніби всюдисуща приставуча іржа. У глибокому та похмурому підземеллі запанувала напружена тиша. Еґґ ще трохи помовчав, чванливо насолоджуючись своєю владною перевагою, потім запитав:
– Чи вдалося схопити жінок і дітей?
– Так, Володарю Еґґ! Цього разу багато! – Расті навіть насмілився бути трохи задоволеним собою. – Дякувати моєму плану захоплення, селища Кристал тепер немає на мапі Потапонії. Після нашого втручання від нього залишився лише слабкий Крик…
Расті знав про звичку Еґґа принизливо перекручувати назви завойованих земель, це підживлювало пихату уяву Еґґа у своїй нездоланності, і радий був прислужитися господареві.
– Твоєму плану? Облиш, він тут ні до чого. Щоб ви робили, якби я не дивився на кілька кроків вперед!
– Ще б пак! Саме ваше сміливе рішення розкидати по всій країні горщики смутку з моїм чаклунським еліксиром призвели до таких приголомшливих перемог, о мій Володарю Еґґе! – запобігливо низько схиливши голову промовив головний Чаклун Еґґерів на ймення Фоґґ.
Фоґґ завжди говорив тягуче й туманно, ніби сплітав павутиння із чиїхось думок. Недарма, побоюючись, всі позаочі називали Фоґґа саме «туман» чи, навіть, зневажливіше «мряка». Але лише позаочі…
– Так, так… Звісно, твій еліксир… Я пам’ятаю, – змушений був погодитися Еґґ, трохи заспокоєний тим, що йому не довелося зустрітися очима з Чаклуном Фоґґом: хто знає, які в нього були помисли… – Та головне, нам вдалося, і завдяки еліксирові також, змусити деяких потапонців перейти на нашу сторону. Тепер треба дочекатися, доки вони проникнуть в останнє поселення полуникійців, аби здолати їх і поставити мою владну крапку.
– Це буде нелегко, дуже нелегко, о Себелюбний Володарю Еґґе, – розпливчасто зауважив Фоґґ. – Це останнє містечко має назву Кранберрі, завдячуючи численним ланам журавлини навколо нього…
– То й що? Було Кранберрі, а ми йому …приберемо «кран»! …зробимо нікчемним та маленьким, зовсім крихітним! …залишиться такий собі дрібний Крам, маленька Крихта замість їхніх ланів! – Расті намагався будь що вислужитися перед Еґґом і привернути до себе більше його уваги, ніж Фоґґ.
– Але ж стародавньою мовою коханів Полуникія звучить як Страуберрі. Хіба вам це не відомо, мій Всезнаючий Еґґе? Вам не здається дивним така співзвучність, що несе в собі додаткову силу? …Окрім того, я добре знаюся на травах та рослинах, і не насмілився би застерігати поважного Еґґа через дрібниці…
– Так, звісно мені це відомо, – відвівши очі вбік прибрехав Еґґ, перериваючи Фоґґа. – То що ти хочеш сказати ще, чаклуне Фоґґ?
– Мені здається, що цілющі сили журавлини, примножені живильними властивостями полуниці, буде важко подолати навіть моїм еліксиром смутку, можновладний Еґґе…
– То не стій тут як зачарований! – розлютився Еґґ. – Іди в дальні печери, накажи полоненим потапонцям рити глибші колодязі, здобувати більше потрібних мінералів для твого еліксиру, аби його вистачило! Роби щось! Я не можу програти останню битву! І не смій сумніватися у моїй перемозі!!
Знесилений від люті та внутрішнього страху Еґґ впав на свій трон і замовк, прикривши очі рукою…
© “Потапонія, країна літаючого Лаззі”, Є.Пірог, ідея А.Шиловського, 2010, Свідоцтво про авторське право № 34015