– Ні, все зникає! Пам’ятаєш, як все зникало у чарівному циліндрі фокусника, коли ми ходили до цирку? Мабуть, це капелюх Космічного Чарівника вкриває ціле місто! І все зникає…
– Ох ти ж і фантазерка! Час вже від фантазій відпочити. Подивись, вже пізній вечір, треба вкладатися спати, – сказала мама.
Дженя замружила очі, порахувала до десяти і відкрила їх. Вежа не з’явилася навіть після цього.
– Точно, це Чарівник якийсь… Або… Або Пані ТелеВежа пішла подорожувати! От тільки, цікаво, куди?
Дженя й насправді була фантазеркою! Окрім того, дівчинка була слухняною, тому пішла чистити зубки та вкладатися у ліжечко. Лежачи під пухнастою теплою ковдрочкою, вона крутилася, бо ніяк не могла збагнути, куди насправді могла б піти Пані ТелеВежа.
Підійшла мама, поправила синеньку ковдру в жовті зірочки, поцілувала Дженіного носика та сказала:
– Не крутися! Знайдеться твоя вежа. Це просто туман!
За хвилинку оченята Джені самі собою закрилися і дівчинка заснула…