Дженя залюбки малювала вежу. Кожного разу малюнок був схожий на портрет: ТелеВежа при сонячному світлі, ТелеВежа з пухнастими білими хмаринками, ТелеВежа з краплями дощу… Можна було заповнити цілу картинну галерею! А святкові портрети? П’ятдесят святкових прожекторів висвітлюють всю мереживну височінь!
Хіба тут встоїш проти малювання?
Та якось осіннього вечора, подивившись за вікно, Дженя помітила…
Вона нічого не помітила!
– Мамо! Мамо! Щось сталося! Пані ТелеВежа зникла!! – запанікувала Дженя.
– Яка пані? Що значить зникла? – здивувалася Дженіна мама.
– Ну, вежа! Телевізійна! Зникла! Може її розібрали на маленькі вежки? А може навіть на окремі ліхтарики?!! І що ж тепер буде за вікном? – невгамовна фантазія дівчинки змальовувала неймовірні картини.
– Та ні, доню, це просто туман. Восени це не рідкість. Повітря насичується дрібними водяними крапельками і стає ніби густим і непрозорим. Крізь туман погано видно. От і все.