Загублені окуляри
– А що це у вас із ялинкою трапилося? Чому вогники не світяться? Ось-ось Різдво настане! У чому справа, Тім-Тіме?
– Та в усьому цей шкідливо-злостивий Робот З.Л.О. винен, поцупив батарейки! Та й взагалі, його треба негайно П Е Р Е П Р О Г Р А М У В А Т И !! уф!..
– Бачиш, яке ти мудре довжелезне слово знаєш! Стривай-но… А ти нічого не сплутав? Якийсь там іграшковий і, як ти там сказав, – шкідливо-злостивий? – робот усе зіпсував? Не розумію!..
– А ти просто ВІР дітям! – посміхнулася Бабуся. – Дітям завжди потрібно вірити, і тоді в них ніби крила виростають! Правда, Настюшо?
Бабуся і онука обнялися, та й стояли так – добре їм було, затишно.
– Що ж, гірлянду обов’язково полагодимо, це факт! Тоді підемо, Тіме, подивимося на цього шкідника-робота! От тільки, здається… окуляри я десь загубив! – сказав Дядько Михайло. Він енергійно похлопав по усіх кишенях, ретельно по кілька разів обмацав їх усі та дарма.
Мені завжди було цікаво, навіщо чоловікам стільки кишень? Знаєш, вони ж забувають, де що лежить! І взагалі, навіщо стільки усякого дріб’язку носити постійно з собою? Є тут якійсь великий чоловічий секрет! От у мене кишень зовсім немає. Відсутні разом з усіма цими постійними пошуками! Та я вже мовчу про маленькі жіночі сумочки! Це окрема тема. Окремий світ. Така незбагненна і неосяжна таїна! Ціла Галактика! Космос! Ось, наприклад, знав я одну Даму, в сумочці котрої завжди було щось несподіване – навіть малесенька викрутка! Ой, щось я відволікся, та й з цією жіночою темою двома фразами не відбудешся… Треба негайно повертатися на землю! Чи то – на ялинку!
Що там, до речі, зараз біля неї?