Їжачок та Вафельна Крихточка
До лісу поруч з кондитерською фабрикою залетіла Сорока Цяця. Зазвичай Сорока приносила цікаві новини і стрекотала на весь тутешній лісок. Цього разу Цяця мовчала. Її дзьоб був зайнятий обривком обгортки чи то від печива, чи то від цукерки. Завжди Цяця принесе собі якусь блискучу цяцьку! Вона розглядала пакувальну фольгу з малюнком і намагалась зрозуміти навіщо вона їй. І чи варто всім стрекотати про здобич. На шматочку був намальований кумедний їжачок та вдалось прочитати слово «хрусткі».
– Їжачок – то мені зрозуміло. А що таке хрусткі? Я навіть не знаю, як правильно зробити наголос! Неподобство! Слово «вирвано з контексту»! Хм… Ну добре, добре. Поцуплено. Та все одно, невідомо як правильно. От з їжачком все просто. Їжачок він і в лісі їжачок, – розмірковувала Цяця, тупцюючи поруч з обгорткою.
– З їжачком просто? Хі-хі! Спробуй-но взяти їжачка за колючки! Ти знов нахапалась зарозумілих слів? – пихтів величенький їжачок, який ішов лісовою стежинкою.
Це був Їжачок Дедді, татусь чималенької родини їжаків. Вони давно мешкали в лісі поруч з кондитерською фабрикою, проте не мали нагоди побувати там. Навіть завжди заклопотаному Дедді часом кортіло туди зазирнути – приманливі аромати смачно лоскотали їжакові носика…
