Хлопчик Вітерець та Золота Планета

GoldminiZ

Був собі такий хлопчик-вітерець. Був він не сам, а в родині могутніх Вітрів. Був він ще маленьким, а тому звали його просто Вітерець. Вітерець весело гасав навколо пухких білих хмаринок. Вони нагадували морозиво і Вітерцю завжди кортіло лизнути хоча б краєчок.

Любив він часом причаїтися позаду важкої дощової хмари і раптом дмухнути на неї щосили. Від несподіванки хмара сіпалася, з неї струшувалося кілька крапель або навіть сіявся невеличкий дощик. Ото радощі було Вітерцю!

Полюбляв маленький Вітерець дослухатися до шурхоту зірочок у літньому небі. Від його подиху зірочки кружляли, мов зграйка метеликів і ночами падали з неба.

****************

Спочатку самим незвичним на Жовтій планеті видавалися імена громадян. А громада тут, мушу сказати, була велика! Всі імена мали в собі часточку від рідного жовтого кольору. В усіляких документах можна було натрапити на звичайних тут Жовтків, Жовтушок та Жовтянчиків. Або на добрих Жовтлячків, веселих Жовтопузиків та Жовтомурзиків. Чи на поважних Жовтознаїв, Жовтосправів та Жовтоходів. Непоодинокі були Жовтоспіви, мабуть, гарно співали жовті пісні. Більш-менш було зрозуміле, чим займалися Жовтопазлики. А от що мав робити власник прізвища Жовтобрама нікому не було відомо. А вже з кумедних Жовтомимриків, Жовтохлюпсиків та Жовточерезтинстрибійчиків сміялося, певно, не одне покоління школярів. Чи то пак жовтошколяриків!

****************

Треба встановити Буденний Розпорядок для вашої планети. На Жовтій Планеті, приміром, діють Правила, – сказав Вітерець.
– Хороші правила допомагають навести лад! – додав він, але його не почули, адже починався наступний карнавал.
Тільки маленька блакитноока дівчинка залишилася поруч. Вона не могла цього разу танцювати, бо мала збиті колінця, намащені синьою зеленкою.
– От якби ми жили на Золотій Планеті, – замріяно сказала вона.
– Чому всі згадують Золоту Планету? – запитав Вітерець.
– Не знаю. Я чула лише, що там все правильно і всім добре, – сказала дівчинка і почухала колінце.
Вітерець дмухнув на колінце аби швидше загоїлося і полоскотав дівчинці чоло на прощання…

****************
От якби ми жили на Золотій Планеті, – раптом почулося позаду.
Вітерець хутко озирнувся і побачив відкрите вікно. Звідти дивився такий самий як він хлопчик, тільки синій. Від несподіванки Вітерець кілька разів кліпнув очима та аж рота розтулив. Хлопчик простягнув Вітерцеві букетик синіх волошок та посміхнувся, бо вигляд у хлопчика-вітерця був направду кумедний.
– Чому всі говорять про Золоту планету, але ніхто туди не летить?
– Бо ніхто не знає де вона. І чи існує взагалі. Всі лише уявляють, як було б добре, аби своя планета стала кращою.
– То треба чим швидше щось змінювати! Скільки можна мерзнути у такій синяві! – схвильовано сказав Вітерець і крутнувся навколо себе.
Зачиняючи віконце, хлопчик ще раз лагідно посміхнувся. Мабуть йому стало тепліше на душі. Бо хтось турбувався про нього та його Синю Планету…

****************

windBOYRВітерець не міг встояти на місці і нетерпляче озирався. В цей час сонечко ховалося на ніч за обрій. Раптом останній його промінець мов швидка стріла пронизав темно-синє небо. Вітерець подивився туди, де зупинилося світло і побачив неймовірний блиск!
– Так блищати може тільки золото! Певно там слід шукати Золоту Планету! Я мушу побачити її, – вирішив Вітерець.
Він чимдуж полетів уперед, аби встигнути повернутися до ночі додому. Він був певен, що нарешті дізнається, яка ж вона…

...Золота Планета?