Фрагменти казки "Мрії збуваються" - фрагмент 2

Горіхи, помагайте!

Раптом мої приємні думки вмить перервалися: знову пролунав різкий скриплячий звук. Це Робот З.Л.О. вийшов із своєї схованки. Я вже й забув, що весь цей час він ховався за шафою! Робот прискіпливо озирнувся та мигнув своїми ліхтариками-очиськами. Яку ж капость він тепер вигадав?

– У, які всі турботливенькі, щасливенькі… – заскреготіло ЗЛО. – Коли навкруги панує дружба, мені не залишається місця. Я зменшуюся і зовсім втрачаю сили… Мені би шкоди побільше! Тоді я зможу робити усілякі дрібні капості! Або навіть великі гидкості! Моя програма саме на це налаштована! Почну, мабуть, ось із цієї ялинки…

І Робот З.Л.О. став приглядатися до Різдвяного деревця. Я завмер і злякався не на жарт. Кожному часом буває лячно. Не біда, що й ти часом відчуваєш острах. Головне, подумати, як його подолати! О, якби я міг зараз ожити! Я негайно покликав би когось на допомогу!

Саме у цей час до вітальні тихесенько зазирнули іграшки. Попереду, звичайно, Солдатик. Із вправністю розвідника він перевірив ситуацію у вітальні.
– Сюди! Скоріше сюди! – гукнув я щосили. Але жодного звуку у відповідь… Звісно, я ж лише нежива іграшка! Як же мені подати їм знак, що Різдво у небезпеці? Треба обов’язково щось придумати!

Неподалік від мене на сусідній ялинковій гілці я помітив великий волоський горіх, загорнутий у золотисту фольгу і перев’язаний гарненькою шовковою стрічкою. Таку прикрасу для ялинки Настя робила разом зі своєю мамою. Я старався дотягнутися до цього горішка і хоч трошечки його поворушити. От би гладенька шовкова тасьма ослабла! Горіх би вислизнув і впав на підлогу! Тоді б іграшки обов’язково звернули увагу, як Робот З.Л.О. прокрадається до ялинки! Мені здавалося, що горіх зовсім поруч, за кількома хвойними гілочками… Та я ніяк не міг до нього дотягнутися…

Тим часом Робот не на жарт замислив вимкнути ялинкову гірлянду! Я так почав переживати і хвилюватися,  хвилюватися і переживати, що навіть не помітив, як від цього зелена гілочка почала розгойдуватися. Вона підштовхнула горіхову прикрасу і золотистий горіх випурхнув з свого шовкового полону! Стрибаючи з гілки на гілку, він полетів донизу. У мене вийшло!
– Свято врятовано! – промайнуло у мене в голові.

Але ніщо не порушило тиші навкруги. Ніякого звуку падіння! Я подивився униз, куди впав горіх – аж голова в мене запаморочилася від ялинкової висоти!
Та раптом з-під ялинки почулося:
– Ой! Це хто там горіхами кидається? Не бешкетуйте так! Хоча, стривайте!.. Можна ще парочку добавити! Я горішки люблю!

Оце так номер! Горіх потрапив прямо Ведмежаті до лапок! Що ж буде далі?!